Ретро

Володимир Петрук

БУДНІ “КИЇВСЬКИХ АФІН”

Жодна з подій духовного життя сьогоднішньої України не може зрівнятися з цією хвилиною. Відродження Києво-Могилянської академії покликане відновити вікові традиції наукової думки в Україні та почуття людської і національної гідності.

Урочиста презентація Києво-Могилянської академії – лише пролог до становлення нового, міжнародного за статусом, навчального закладу. Тепер розпочинаються будні. Найперше, треба визначитися з варіантом організації навчального процесу. І тут небезпечна спокуса відновлювати академію структурно якомога ближчою до тодішньої, часів її розквіту на початку XVIII століття, або утворювати на її заповідній території звичайний університет.

Особливо викликають заперечення пропозиції розгорнути в новому навчальному закладі природничі кафедри. Хіба не ефективніше використати для цього базу Київського політехнічного інституту, відповідних факультетів Київського держуніверситету та інших вузів республіки? Навіщо розгортати лабораторії, які поглинуть левову частку виділених коштів та площ, та ще в такому унікальному історичному закладі, перетворюючи його на ординарний технологічний коледж?

Досить штучно виглядає і спроба прив‘язати чорнобильську проблему та й екологію взагалі до навчальних програм Києво-Могилянської академії. Знову ж таки, як на мене, доцільніше для цього використати хімічні, біологічні, радіофізичні факультети вже існуючих на Україні вузів, відкривши при них спеціалізацію з конкретних екологічних напрямків. До того ж, у нашій республіці є ряд науково-дослідних інститутів, які займаються саме цією проблематикою.

Поки не зовсім зрозуміло, як здійснюватиметься набір спудеїв. Запропонований варіант – приймати друго- третьокурсників, які прекрасно зарекомендувати себе у вузах, де навчаються, навряд чи прийнятний. Думаю, що на Україні знайдеться не так вже й багато вищих навчальних закладів, які погодяться віддавати найкращих своїх студентів академії. Інша справа, коли б її вступниками ставали випускники інститутів та університетів. як на мене, тут треба максимально використати престижність майбутнього навчального закладу.

Ще одна проблема – переселення Київського вищого військово- морського політичного училища. Це можна зробити в межах Подолу. Там же, на Контрактовій площі, майбутні педагоги-психологи військово-морського флоту могли б переселитися в цілком пристойні корпуси, які мало чим поступаються нинішнім.

Що ж студіюватимуть у академії новітні спудеї? Латинську, старогрецьку та інші європейські мови, вивчатимуть історію України, філософію, літературу, теологію і т.п. Особливо ретельним має бути добір претендентів, які після закінчення звичайного вузу виявили інтерес до української культури.

Незалежній державі потрібні будуть високоосвічені дипломати і радники, які б добре знали мови, історію, культуру тих народів, де їм доведеться репрезентувати Україну. Крім того, потрібні свої американологи, канадологи, германологи тощо, які б добре орієнтувалися у світовій політиці, культурі, релігії, і могли б у будь-який час дати парламенту чи уряду України потрібну консультацію чи інформацію. Саме з такою метою існує, наприклад, Інститут США в Москві. Можливо, згодом до структури Києво-Могилянської академії влився б і Український інститут міжнародних відносин.

Відновлення незалежності України ставить на порядок денний і вивчення власної історії в значно ширших хронологічних межах. Незважаючи на повернення всього класичного доробку українських істориків, величезний археологічний матеріал, зібраний особливо у повоєнний час, дасть можливість академії побудувати концепцію безперервності української історії від Великої Скіфії до сучасної України. Для цього в новому вузі необхідно створити відсутні досі на Україні центри вивчення скіфо-сарматської культури, візантології, асірології, балканістики, стародавніх культур Близького Сходу. Раніше українські вчені, по суті, були позбавлені такої можливості.

Проблема з проблем також – архітектурні “перли” довкола Києво-Могилянської академії. Безумовно, треба негайно знести гуртожиток військово-морського училища, збудований на місці Богоявленського собору та цвинтаря, де були поховані гетьман П. Сагайдачний, мандрівник В. Григорович-Барський та інші видатні сини України. Напівовальний корпус з класичним портиком, побудований на місці дзвіниці, очевидно, руйнувати немає потреби (хоч такі думки серед прихильників повної автентичності існують). Якраз у ньому разом з корпусом колишньої Духовної Академії можна попервах і розгорнути навчальний процес. Старий академічний корпус потребує реставрації, надалі ж його можна використовувати як музей. Колишні монастирські келії, зайняті нині лікарнею №15 (до речі, в народного депутата І. Салія є намір переселити її в Пущу-Водицю), абсолютно не придатні для навчання. В них, як і пропонувалось в “Літературній Україні” на мій погляд, слід було б розгорнути музейну частину заповідного комплексу академії.

Відродити Києво-Могилянську академію – справа не з легких. І вкрай важливо не наламати тут дров. Будьмо ж мудрими, як наші предки – будівничі славних “київських Афін”.

Голос України, № 221, 15 листопада 1991 р.

На головну сторінку