Після ухвалення Конституції рух України до Європейської Спільноти має значно прискоритись. Принаймні на це сподіваємось ми. Та річ не тільки в таких "формальностях", як Основний Закон країни, а швидше, в її реноме чи доброму іміджі серед близьких сусідів і земляків по континенту.

Добре відомо, що "найбільш гордий чоловік в Європі" – це Франція. Від неї значною мірою залежатиме, хто й коли увійде до кола обраних. Бо саме вона, порозумівшись після ІІ Світової війни з Німеччиною, разом з нею заклала основи ЄЕС. І коли так довго вирішується питання щодо Чехії, Польщі й Угорщини, неозначені в часі європейські шанси прибалтійських країн Литви, Латвії й Естонії, Україні слід замислитись, яким чином прокласти шлях до серця французів, бо без їхньої прихильності, як то кажуть, марні ваші сподівання, панове.

Дарма порівнювати Францію з Україною за площею, то є формальний параметр, а їхня політична вага просто непорівняльна. Відома в усьому світі авторитетна країна і нова незалежна держава, яка вийшла з-під історичної тіні останньої імперії. Як кажуть в українській Одесі, це "дві великі різниці". Однак, не варто втрачати надії. Оскільки відстань від Франції до України не дорівнює відстані від України до Франції.

Існує такий суб’єктивний парадокс! Українці, безумовно, значно краще знають французьку культуру, ніж французи українську, окрім пієтету до Дюка де Рішельє.

Звичайно, ми пишаємося Анною, дочкою Ярослава, королевою Франції, але як то було давно – Київська держава і її всеєвропейська слава разом з королівськими династіями! Сприйнявши на себе основний удар Азії по Європі в ХІІІ столітті, ми не стали ідейними і ментальними євразійцями, як Московія, а лишилися разом з Литвою і Білоруссю великою європейською країною з культурою, успадкованою від Великокнязівського періоду.

В ранній середньовічній історії Франції була подібна сторінка, коли Арабський халіфат, охопивши всю північну Африку, з півдня через Піренеї увірвався на крайній захід Європи. Арабське військо вже просувалося давньою римською дорогою в напрямку до Парижа. Тоді новонародженому Франкському королівству вдалося зупинити Азію на своєму порозі в Аквітанії, Іспанії ж довелося пережити щось подібне до того, що відбувалося в Україні, а Кордовський емірат, потім халіфат має близьку аналогію в Кримському ханстві, хоча значно перевищував його в культурному розвитку.

В ХV столітті нове наростання азіатської потуги у вигляді Оттоманської імперії знову вихлюпнулось в Європу. Константинополь впав, як колись Київ під ударами Батия. Навала на Балкани і Подунав’я докотилася аж до Відня і призвела до того, що Азія цього разу опинилась для українців не тільки на півночі, сході й півдні (у Причорномор’ї й Криму), але й на південному заході – у Валахії, Молдові і Трансильванії із спробою прорватися на Поділля (Кам’янець-Подільський) і Середнє Подніпров’я (Чигирин).

Наслідки цього геополітичного розкладу досі даються взнаки, і не тільки нам. Весь цивілізований світ, який рік не може дати ладу в Боснії – залишковому анклаві духу і влади Азії в центрі Європи, мусульманською міні-Портою для православних сербів і католиків хорватів.

Україна ж до кінця XVII століття була найдалі на схід відлеглим європейським півостровом на суходолі.

Однак Україна не тільки співпереживала разом з рештою Європи різні культурно-мистецькі і релігійні віяння. Вона створила свій абсолютно оригінальний Козацький Орден, який також займався освітою, ставши фундатором і захисником Києво-Могилянської академії, але не тільки цим. Козацтво та його славетні гетьмани фактично відновили державність українського народу, а в критичні моменти боротьби зі східною агресією були надією для всіх західних християнських народів. Недарма на тогочасних картах, що друкувалися в різних центрах Європи, на місці розташування Запорозької Січі у пониззі Дніпра обов’язково малювали прапор з хрестом, а європейські монархи постійно вели з Січовим Товариством переговори про спільні дії.

Разом з українськими козаками та їхніми війнами, як на суходолі, так і морськими, далеко в Західній Європі, зокрема у Франції, стало відомим і поняття "Україна". Яким чином?

При польському королівському дворі досить багато було французів. Вони виконували різні обов’язки, наприклад, П’єр Шевальє – офіцер, який 1645 року командував загоном завербованих запорозьких козаків при облозі Дюнкерка, на початку визвольної боротьби українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким в 1648 – 1654 роках, був секретарем французького посольства. Повернувшись до Франції, написав книжку "Історія війни козаків проти Польщі" з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію (1663).

Крім того, французи будували палаци і фортеці. Найвідоміший серед них – Гійом Левассер де Боплан (близько 1600 – 1773), який прожив в Україні довгих 17 років з 1631 і до 1648 р. Створене ним потужне укріплення Кодак (біля нинішнього Дніпропетровська), назва якого асоціюється тепер з відомою фірмою фототоварів, козакам довелося брати приступом, бо споруджувалося воно не стільки з метою захисту від нападів оттоманців, скільки поти самої Січі Запорізької. Якби таланти мосьє де Боплана на цьому вичерпувались, можливо, його згадували б тільки в історії фортифікаційної справи, а може, й зовсім забули на тривалий час, як це сталося з багатьма видатними архітекторами, вихідцями із західної і південної Європи, що споруджували численні укріплення, замки і палаци на Правобережній Україні.

Хто, скажімо, пам’ятає, що крім Кодака, під керівництвом Боплана було закладено основи більше п’ятдесяти значних слобід (навколо яких було засновано і заселено 1000 сіл), споруджено штаб-квартиру польського великого коронного гетьмана у Барі (1651), укріплення у Новому Конєцполі (1634), фортеці у Бродах (1632 – 1633) і Кременчуці (1634 – 1635), а також укріплені табори в кам’янці (1633) та Старці (1638)? Чи часто пригадують, що він спільно з Андреа дель’Аква керував будівництвом чудового ренесансного замку-палацу у Підгірцях на Львівщині?

Однак доля зробила з нього дуже популярну особу в українській історіографії завдяки його видатній праці "Опис України". Свого часу це був широковідомий у Європі науково-географічний твір, який протягом XVIII століття чотири рази виходив у перекладі англійською, потім латинською і німецькою мовами. Він увійшов до знаменитих атласів Йоганнеса Блау, які друкувалися в Амстердамі. У їхньому складі з’явився латинською мовою вже 1662 року, французькому оригіналі (1663, 1667), голландською (1664), іспанською (1665, 1672).

Важко тепер довести після стількох пожеж київських бібліотек, чи вчилися за котримись із цих видань спудеї Київо-Могилянської академії в курсі географії, який їм читався. Якщо ні, то принаймні у книгозбірки видатних людей того часу вони, безумовно, потрапили. Відколи у 20–30 роках ХІХ століття вперше з’явилися польські (1822), а потім російські (1832) переклади, жоден з вітчизняних істориків, а потім історичних белетристів-письменників не міг проминути згадки про Боплана або не скористатися з його розвідки. Досить сказати, що нею захоплювався і широко користувався аід час написання "Тараса Бульби" Микола Васильович Гоголь.

Данило Мордовець, Михайло Старицький, Андрій Чайковський, Богдан Лепкий, Зінаїда Тулуб, Петро Панч, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик і десятки інших романістів уважно вивчали свідчення сучасника героїчної боротьби українського народу за свою свободу, який з такою симпатією описав життя і побут запорозького козацтва, посполитого люду, та інших станів суспільства, географічне і геополітичне становище України, її природу, тваринний і рослинний світ, кліматичні умови, етнографічні особливості населення, його звичаї і навіть кулінарні рецепти.

У глухі часи насильства над українською культурою з боку петербурзького і більшовицького великодержавництва і переслідувань тільки за згадку про славне козацтво та вживання терміну "Україна" і "український народ". Гійом де Боплан був нашим невідмовним союзником, недосяжним для звинувачень у націоналізмі.

Був би гріх не сказати, коли ж уперше побачила світ знаменна для нас праця, а сталося це у Франції в Руані 1651 року, ще без слова "Україна" в заголовку, в кількості ста примірників. Однак було б помилковим на підставі цього робити висновки, як і досі це роблять, що, мовляв, оскільки в названому році таємниче слово ще не з’явилося друком, то воно до цього і не існувало. А, отже, не було нічого – ні такої крахїни, ні народу під такою назвою, "що й треба було довести". Приблизно так будують свої аргументи всі москвофіли – колишні й сьогоднішні.

Очевидно, глибокошановний мосьє Гійом де Боплан ще тоді відчув свою історичну відповідальність за долю нашого народу і на титульних листках всіх наступних прижиттєвих видань, розширених і зі значно більшими тиражами (Руан, 1660, 1661, 1673) виділив великими літерами в заголовку введене слово "D`UKRANIE", тобто "УКРАЇНИ", а малими дав її політичну приналежність до "Королівства Польського".

Варто навести і повну назву доленосної книжки: "Опис УКРАЇНИ, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн".

Зверніть увагу на останні слова, в яких приховано всю військову славу Війська Запорозького, державну міць "нового королівства", як називає Боплан Україну у супровідному листі до польського короля, пропонуючи йому свою книжку.

Характерний також напрямок, куди "тягнуться кілька провінцій", що складали тоді Україну, "від кордону Московії до границь Трансильванії". Тобто, зі сходу на захід, обличчям до Європи, як і нині прагне наш народ в уже незалежній країні з 25-ма провінціями, включно з Кримом.

Хай не шокує Вас вираз "кілька провінцій". Київська провінція (латиною "Palatinatus Kiioviensis" за тодішніми мірками охоплювала, наприклад, майже все Подніпров’я від Чорнобиля до дніпровських порогів, а "Palatinatus Braclavien" (Брацлавська провінція-воєводство) все південне Поділля вшир від Інгулу до Дністра та на південь майже до його лиману, де тепер клинцем закінчується Молдова.

Стверджувати це можна достеменно, бо дані ці взяті з карти військового інженера Гійома Левассера де Боплана – першої в історії світової картографії топографічної карти цілої країни "Спеціальний і докладний ПЛАН УКРАЇНИ з належними їй воєводствами, округами і провінціями" (мірило 1:463000).

А ще ж складені ним та вигравірувані відомим голландським гравером Віллемом Гондіусом, до речі, автором відомого портрета Б. Хмельницького, "Українська географічна карта" та 12 карт окремих частин України. Те, чого не могли залишити нам козацькі літописці, дав видатний француз – військовий картограф. Це таке багатство, такий історичний пашпорт нашої країни, такий документ, що слів не вистачить на подяку за цей фантастичний аргумент всім "невизнавальникам".

Все, що говорилося вище про книжку "Опис УКРАЇНИ", поступається перед фактом існування додатку до неї, та інших названих карт. Справді, є ще багато різних свідчень іноземних авторів про нашу історію, серед яких, наприклад, книжка французького історика XVIII століття Жана Бенуа Шерера "Літопис Малоросії або історія Козаків-Запорожців та козаків України або Малоросії", в назві якої вже відчутно дихання мешканців Зимового палацу, але ніхто до Боплана і після нього не зробив такого вагомого внеску в українську картографію. Він заслуговує бути навічно вписаним золотими літерами в історію української географічної науки.

Якраз про те, як відзначити його заслуги і піде далі мова.

Символічно і цілком закономірно, що в переддень проголошення незалежності в Києві "Науковою думкою" 1990 року було здійснено академічне видання праці Гійома Левассера де Боплана з оригінальним і перекладним текстом. Цей факт багато про що свідчить, але є недостатнім з погляду на ту ситуацію, яка диктується новим статусом як нашої держави, так і глибинного змісту української культури, далеко не такої замкненої чи "ізольованої", як нам намагалися довести пропагандисти колоніального режиму.

Тепер в столиці України відкрилися десятки посольств, встановлюються безпосередні контакти з зарубіжними країнами, здійснюються спільні культурні проекти.

Український культурологічний альманах "Хроніка 2000" за сприяння посольства Франції в Україні один з своїх номерів (Київ, 1995) повністю присвятив історії взаємин між нашими народами. У вміщеному в ньому інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного посла України у Франції Юрія Кочубея висловлена думка, яку давно виношувала українська інтелігенція, що серед видатних французів, яким треба поставити пам’ятники у нашій столиці, одним з перших має були Гійом Левассер де Боплан. Особисто мені здається, що ми у Києві мали б шанувати його так, як одесити шанують Дюка де Рішельє. Бо хоча Боплан у нашій столиці нічого не збудував, але тут таки неодноразово бував, стародавнім Києвом захоплювався, а в загальній будові нашої державності є і його наріжний камінь, ще й дуже вагомий.

Звичайно, здійснити цю мрію нелегко. Знайдуться уболівальники за історією, які воліли б задовольнитися недалеким минулим з дорогими їх серцю (а на словах народу) вождями та вигаданою ними ж символікою з серпочками і молоточками. Згадають ПЛАН монументальної пропаганди, так фатально зруйнований націонал-демократами, який не передбачав такої честі – гідно вшановувати пам’ятниками будь-яких іноземців, крім Карла Маркса чи Карла Лібкнекта, Фрідріха Енгельса чи Рози Люксембург. Де вже там було до Жанни д’Арк, про яку також говорив шановний пан посол Ю. Кочубей, пропонуючи поставити їй пам’ятник у Києві біля одного з католицьких костьолів, як символ звільнення від національного поневолення!

Однак те, що робилося раніше за ПЛАНОМ (або за ним же не робилось), сьогодні оперативно можуть здійснити зацікавлені в активному пожвавленні франко-українських відносин фірми-спонсори чи меценати – відомий багатьом киянам (хоча б із зовнішнього оригінального оформлення) ресторан "Наполеон" фірми "Ракурс", не менш відома фірма "Роксолана", що має шикарний магазин французької косметики по вул. Б. Хмельницького, автентичні французькі фірми "Seagram", "Parfumerie be Paris. Lankome", супермаркет"Arc de Triomphe" з рестораном "Provence", фірмовий магазин "Classic" та багато інших.

Закликаємо всіх бізнесменів, які мають інтерес до торговельних і культурних взаємин з Францією, зробити свій внесок у побудову гідного пам’ятника Гійому Левассеру де Боплану в Києві. Це буде найкраща для вас реклама!

Хотілося б побачити образ великого француза – історика, географа і картографа – принаймні в погрудді, краще – на повен зріст в історичному одязі. Але якщо місце визначити модна вже тепер, що є допоміжним фактором у роботі скульпторів і архітекторів, то його конкретний портрет нам якраз невідомий.

Може десь в архівах Франції чи Голландії зберігся портрет Гійома де Боплана роботи Гондіуса, з яким вони так тісно співпрацювали, чи когось іншого? Або автопортрет, бо ж він сам, очевидно, чудово малював і саме з його малюнків робилися потім гравюри голландським майстром, якого він зацікавив козацькою тематикою і Україною. Чи, може, він себе зобразив в образі одного з козаків? До таких витівок часто схильні художники.

Можливо, в цьому могла б допомогти шановна пані Анн Шассар, дружина Надзвичайного і Повноважного посла в Україні з іменем дочки Ярослава Мудрого – королеви Франції. Вона великий знавець старовинної книги, мала в Києві персональну виставку своїх праць у такій винятковій сфері мистецтва, як книжкова оправа.

Отже, реально здійснити проект з художнього боку не так уже й легко. Потрібна буде пошукова робота як з українського, так і з французького боку. Власне кажучи, і творча група може бути спільною, яка б об’єднала дипломатичні, громадські, мистецькі і наукові кола обох країн.

Здається, однак, вмотивованим використати як найважливіший елемент меморіалу – повторену в бронзі велику карту України із зображеннями козацьких типажів з віньєток, які можуть перетворитися на горельєфи, і топонімічними написами в перекладі українською мовою. Можна також вмонтувати в композицію з головної постаті і карти зображення палітурок книг, його власної і названих вище двох інших французьких авторів про Україну, яких слід вважати послідовниками Боплана. Мабуть, знайдеться місце і для того, щоб викарбувати слова Вольтера: "Україна завжди прагнула бути вільною", як того хоче пан посол Ю. Кочубей.

Спільна франко-українська мистецька акція влаштування пам’яті Гійома Левассера де Боплана та побудови в столиці України його меморіалу значно зблизила б наші народи, укріпила культурні, мистецькі, а отже і політичні зв’язки. Сподіваємось шановний Надзвичайний і Повноважний посол Франції в Україні Домінік Шассар, а разом з ним, можливо, і Президент Франції Жак Ширак підтримають таку ідею.

Тим часом у Національному університеті імені Тараса Шевченка здійснюється ще один варіант, науковий, увічнення пам’яті великого француза. Розробляється комп’ютерний варіант "Атласу історії України" з перспективою виходу на міжнародну мережу "Internet" під умовною назвою "Проект Боплана". Але одне одному не заважає!

Боплан був тим, хто відкривав світові Україну.