Володимир Петрук

ПОБРАТИМИ

(До 125-річчя з дня народження Майроніса)

Захоплюючий приклад життя і творчості Майроніса – співця литовського національного відродження, визначного культурного діяча – далеко виходить за межі історії Литви і литовської літератури. Яку б культуру ми не розглядали, ті, що йшли першими, завжди викликають великий інтерес. Крок, зроблений ними, по суті, найбільш інтернаціональний, оскільки не маючи змоги опертися на вироблену традицію, відомі авторитети, вони справу свого життя піднімають на рівень інших розвинутих культур, і водночас беруть себе місію відповісти перед співтовариством народів, яке ж місце їх Батьківщина займає в історії людства, що може їхній народ додати до загальнолюдської скарбниці знань, мистецтва літератури.

Усі діячі національного відродження, такі як Майроніс, несуть за собою найглибшу, найсуттєвішу інтернаціональну пізнавальну функцію. Можна послатись тут також на приклад Христо Ботєва, Шандора Петефі, Адама Міцкевича, Янки Купала та подібні. Але коли йдеться про Майроніса, то є можливість побачити і такий особливий момент, який вирізняє його серед інших і підвищує актуальність вивчення його творчого шляху і широкого ознайомлення з його спадщиною в Україні.

За роки суспільного застою ми звикли соромливо обходити факти з життя багатьох видатних людей, якщо вони не вкладаються у звичну систему істин. Таким фактом, який оминуло, на відміну від попереднього, нове видання “Української радянської енциклопедії”, є навчання Майроніса у Петербурзькій католицькій духовній академії. Треба нагадати, що після закриття Віленського університету в 1832 році у зв`язку з революційними настроями його викладачів і студентів, цей найвидатніший центр освіти й науки Литви силоміць був перетворений на чисто духовний заклад. До речі, точно так, як 15 років перед тим Київську Академію. Згодом і цього здалося мало – Віленську духовну академію закривають і переводять до Петурбургу. Саме сюди, як і інших його земляків, дороги привели Майроніса.

Литва і Україна дуже тісно пов`язані між собою історично. Маємо і письменника, чия особиста доля, місце і значення в літературі й діяннях країни аналогічна Майронісу – це Маркіан Шашкевич.

Приналежність обох співців відродження – литовського і західно-українського – Майроніса і Шашкевича до служителів культу потрібно осмислити не як прикрий факт їх біографії, який не варто і згадувати, а як вельми знаменну прикмету. Перебуваючи у складі різних держав – Західна Україна у цісарській Австрії, а Литва в імперії Романових, обидва народи опинились однак в абсолютно подібних умовах. Перед ними перекрито було всі шляхи до освіти, поступу, соціального розвитку, виховання власної інтелігенції. Натомість залишено важку, виснажливу працю і тільки працю на власній землі в ім`я “Благородних” господарів. Для тих же, хто поривався піднестися до духовного життя, була розставлена міцна сітка однієї з світових релігій. Одні, – вивчивши по семінаріях так-сяк церковні обряди, поповнювали ряди грузків до тої сітки, інші ж, покладаючись на свій талант і розум, наважувалися заглибитись у суть віросистеми і потрапляли у ще хитріше сплетений ятер теології, звідки вибратись було вже несила. Так який же вихід знайшли Майроніс і Шашкевич, а вірніше спочатку Шашкевич, бо він жив і діяв на піввіку раніше, а за ним і Майроніс з такого майже безвихідного становища? Яка ідея, який символ віри, яке поняття вивело їх з темноти, запалило їхні душі?

Ідея ця проста – звернутися лицем не до бога, а до рідної землі, повірити у силу і гідність власного народу – не католицького, православного, уніатського, мусульманського, а народу, який він був і є в своїй історичній реальності – литовський, український, білоруський... З вуст І.Франка ми знаємо наскільки це революційний крок у свідомості і наскільки він єдино вірний.

Не втрати свого значення цей винахід і на сьогодні. Дійсно, спираючись на народ, можна плекати найсміливіші ідеали, але плекати ідеали, забувши про народ – якраз та ситуація, в якій ми опинились у роки застою. Поняття “народ”, на відміну від будь-яких найвитонченіших філософських систем, ніколи не застаріє., тоді як остаточні і непорушні” догмати батьків завжди молодь піддає критичному аналізу.

Статистичне поняття “населення”, яким в останнє двадцятиліття пробували замінити поняття “народ”, не згуртовувало, а роз`єднувало людей. Можна ще змінити гасло “товари для народу” на “товари для населення”, але продукувати літературу “для населення” – чого ж тоді дивуватися духовному маскульту і моральному занепаду? Душі нема в населення, душа є тільки в народу – за цю істину ми повинні бути довіку вдячні кращим представникам своїх народів – Майронісу і Шашкевичу – справжнім духовним побратимам.

Literatura ir menas, № 45(2132), Vilnius, Lietuvos, 7 листопада 1987 р.

На головну сторінку