Ретро
Володимир Петрук
Ярослав Мудрий, Михайло Грушевський, Святослав
шукають місце під київським небом
Голові держадміністрації
столиці України
п. Омельченку О.О.
Шановний Олександре Олександровичу!
Українське радіо та преса широко повідомляли про намір спорудити цього року до 6-ї річниці Незалежності в Києві пам‘ятник М. Грушевському та до дня Києва – Ярославу Мудрому. Достойне увічнення таких видатних державних і культурних діячів, безумовно, – справа честі киян.
Однак вибрані місця під пам‘ятники не здаються оптимальними. Те, що саме князь Ярослав Мудрий побудував Софію Київську, спонукало шукати місце для пам‘ятника десь поблизу неї. Це логічно, але розмістити новий пам‘ятник у сквері між двома існуючими – Богдану Хмельницькому та Ользі, Андрію Первозванному, Кирилу і Мефодію – це вже нагадує польський вислів: “Цо занадто, то нє здрово”. Київ мало виграє від такої концентрації пам‘ятників у одному місці, залишаючи в інших місцях культурний вакуум.
Пропоную пам‘ятник Ярославу Мудрому розмістити на Львівській площі. Арґументи такі:
Місце спорудження знаходиться в межах міста Ярослава – тої межі древнього Києва, до якої розширив його сам князь Ярослав Мудрий;
просто від пам‘ятника на Львівській площі вулиця Ярославів вал веде до Золотих воріт – пам‘ятки, спорудженої теж князем Ярославом, яка разом з Скіфією становить символ розквіту стародавнього Києва. Вулиця ця привілейована, достатньо красива, вона виконувала роль дипломатичної ще тоді, коли в Києві не було посольств, а з‘явилися перші консульства, і буде ще й туристською;
вулиця Рейтерська безпосередньо з‘єднує місце пам‘ятника Ярославу Мудрому з Софією Київською, куди вона веде від Львівської площі. Біля цієї площі на вул. Рейтарській розташоване посольство Франції. Мабуть, французам теж буде приємно усвідомлювати, що біля їхнього посольства встановлено пам‘ятник батькові королеви Франції – Анни Ярославни. Й норвежці (їхнє посольство поблизу Рейтарської) причетні до родоводу князя Ярослава;
розташування пам‘ятника на Львівській площі нагадає громадянам України (до речі, й Росії також), що князь Ярослав не тільки на півночі заснував місто зі своїм іменем. Місто Ярослав засноване було також у західній Волині, і хоч нині воно опинилося в межах Польщі, забувати діяння князя на західному керунку політики не
варто. Польське посольство, до речі, також розташоване по вул. Ярославів вал;саме на Західній Україні ім‘я Ярослав було гідно прославлене його правнуком Ярославом Осмомислом, так само, як і в імені всім відомої Ярославни – дружини Ігоря і дочки галицького князя. Ім‘я Ярослав і досі популярне в Україні;
Львівська площа давно чекає гідного пам‘ятника, який прикрасив би цей один з найурбанізованіших куточків Києва. Для пам‘ятника Ярославу Мудрому тут є і місце, і пристойне оточення . А його постать, крім усього іншого, символізуватиме єдність України Західної та Східної ще в межах Великокнязівської держави;
ім‘я скульптора І. Кавалерідзе від того, що його пам’ятники розташуються – Ользі на Михайлівській площі, Г. Сковороді на Контрактовій (Поділ), а Ярославу Мудрому на Львівській, – тільки виграє, як і весь Київ. Такий варіант дає можливість, використовуючи задум Івана Кавалерідзе – зображення Великого князя з моделлю “Софії” і руці, – створити повноцінний пам‘ятник Ярославу на весь зріст, а не в постаті козака Мамая.
З пам‘ятником Михайлові Грушевському на Європейській площі біля Національної філармонії теж виникають питання. Коли біля Національної опери встановили пам‘ятник Миколі Лисенку, то було і логічно, і справедливо. Але ж М. Грушевський – не “композитор”, і не виконавець, і не “музикант” узагалі!
У “Час-Time”, № 31 за 9.08.96 року в статті “Після Ольги – Святослав” я пропонував поставити пам‘ятник батькові князя Володимира і дідові Ярослава Мудрого – Великому князю Київському Святославу – на клумбі у центрі Європейської площі, поблизу Володимирської гірки та Українського дому, там, де сходяться три дороги – Хрещатик, Володимирський узвіз і вулиця, що названа на честь найславетнішого українського історика М. Грушевського. Таке рішення, мабуть, першим підтримав би він сам.
Справа в тому, що проект пам‘ятника вже давно існує. Його автор – видатний скульптор ХІХ століття Лансере. Монумент кінний, що якнайкраще підходить для центру площі, колом якої рухається транспорт. У межах стародавнього Києва – не тільки Володимира, а й міста Ярослава – місця для кінної постаті князя Святослава нема. Єдина задовільна точка – на “під‘їзді” з півдня до літописного града Києва у центрі Європейської площі.
Таким чином, хоча жодної офіційної відмови щодо пам‘ятника Святославу не надійшло, а держадміністрація була ознайомлена з такою пропозицією, прийняте рішення майже хоронить цю ідею. І справа не в черзі, кому будувати раніше – князю Ярославу Мудрому чи князю Святославу. Київ не може бути ні без того, ні без другого.
Отже, коли й погоджуватися з двома пам‘ятниками на Європейській площі, то біля Національної філармонії доцільніше увічнити принаймні одного з великої трійці композиторів – Березовського, Бортнянського чи Веделя.
Щодо пам‘ятника М, Грушевському, то з ним за кілька років відбулися дивні метаморфози. Проводилося два тури конкурсу. Автори кращих проектів цілком вмотивовано обирали місце під пам‘ятник поблизу колишньої Центральної Ради у запланованому сквері по вул. Володимирській на території, що примикає до жовтого корпусу Національного університету (по центру бокового фасаду із повним зняттям металевої огорожі, але не зачіпаючи ансамблю нинішнього Будинку вчителя).
Тепер виявляється, що постать М. Грушевського не так пасує до Національного університету і Першого Парламенту України, як до Національної філармонії(?!).
Кращим, безумовно, був проект розміщення пам‘ятника не біля старого Парламенту, а біля діючого, точніше – навпроти Маріїнського палацу, на місці фонтану з чашею. У майбутньому по півколу за пам‘ятником М. Грушевському можна було б установити бюсти всіх президентів України, як це робиться у Сполучених Штатах та інших країнах.
Оскільки вся ця композиція була б навпроти Президентського палацу, де вручають вірчі грамоти всі посли, де Президент приймає найвищих посадових осіб інших держав, то меморіал Президентів на чолі з М. Грушевським надав би особливої значимості українській державності, свідчив би про самоповагу українців, без якої годі заслужити повагу в інших.
Та, на жаль, міркування національної недовеличності переважили. Так М. Грушевський став “композитором” і “музикантом”.
Треба або переконати противників найкращого місця навпроти Маріїнського палацу чи самої Верховної Ради, або повернутися до місця біля Центральної Ради.
А Святослав почекає – чекав він 1000 років, почекає ще кілька. Та його місце на Європейській площі краще не займати.
Час-Time, № 18(149), 8-14 травня 1997 р.