Ретро

Саркастично і всерйоз

Володимир Петрук

З’їмо "Наталку Полтавку"?

Доки ведуться запальні дискусії на тему "Українська література і перебудова", спробуємо приглянутись до деяких фактів з буденного, так би мовити. Життя. Як шануються у нас літературні духовні святині, можна судити хоча б з того, що Леся Українка з своєю геніальною драмою-феєрією "Лісова пісня2 "удостоїлась" стати патронесою… кондитерського магазину. Якраз навпроти консерваторії, де має виховуватись вимріяне нею майбутнє покоління інтелігенції. Так звично почути, скажімо, безневинний діалог: "На, дитинко, з’їж "Наталку Полтавку"…Не хочеш?… Ну, то ось візьми "Марусю Богуславку", вона ще смачніша". Просто храм літератури і народної творчості!

Дивно, як це ще "Троянди і виноград" М.Т. Рильського не здогадалися використати для комплексної патріотичної реклами овочів і квітів у винному, скажімо, варіанті? Не треба буде й нових підручників з літератури писати.

Тепер трохи серйозніше. Цьогорічні Шевченківські свята ще раз засвідчили всенародну шану до Прометея нашого слова. Завжди маємо пам’ятати, що Кобзар був і, якби не зла доля, залишився б киянином. Невпізнанно змінилось наше місто з того часу. На жаль, раз у раз зменшується кількість споруд, пов’язаних з його життям. Ще зовсім недавно на площі Жовтневої революції стояв будинок І.В. Гудовського, в якому Тарас Григорович зупинявся у 1859 році – в рік останнього свого приїзду до Києва. З огляду на організацію екскурсій по шевченківських місцях столиці (абсолютно достовірний маршрут – від квартири-музею в провулку його імені до колишнього костьолу, змальованого ним ще 1846 року), мабуть, на фасаді нинішнього готелю "Червона зірка", що замінив вищезгаданий будинок, слід було б поновити відповідну пам’ятну дошку.

Досить символічним є розташування на цьому коротенькому маршруті спеціалізованої книгарні "Поезія". Добре, що Т.Г. Шевченку відведено тут найпочесніші полиці, ще краще, що запалений ним прометеївський вогонь української поезії не згасає на традиційних поетичних вечорах. Але, може, в рік Тарасового 175-річчя було б доречно і рекламу цього осередку поезії збагатити назвою "Кобзар"?

На жаль, доводиться констатувати, що жодна з книгарень (за винятком хіба "Наукової думки") не піднялася бодай до рівня фірмового магазину одного з республіканських чи регіональних видавництв, які мають досить промовисті назви "Дніпро", "Карпати", "Каменяр", Молодь", Маяк". Не кажучи вже про те, щоб узяти собі назви поетичних книжок, імена фольклорних чи літературних героїв найвидатніших українських письменників, що могло б стати доброю традицією. Найближчий аналог з братньої республіки – одна з книгарень Кишинева має назву "Фет-Фрумос" за іменем героя народних молдавських казок. Між тим, навіть спілчанський магазин випромінює все теж доперебудовне невиразне "Сяйво", а якийсь художник жартівник свого часу так старанно вивів "книгарня письменників прописними літерами, що, їй-право, кожного разу хочеться зайти і негайно ліквідувати свою неписьменність.

Здається, не самі лише письменники, які зараз дуже багато роблять для піднесення авторитету рідного слова, але і все суспільство зацікавлене у зміні свого ставлення і до українського слова, і до української літератури. Шевченкове свято ще раз нагадало про це. Духу нашого часу, на наш погляд, значно більше відповідало б і надання письменницькій книгарні назви прекрасної поетичної збірки видатного сучасного українського поета Дмитра Павличка "Гранослов". В цьому слові зафіксована і важка праця, і висока громадянська відповідальність письменника перед народом.

Вечірній Київ, № 172(13687), 27 липня 1989 р.

На головну сторінку