Пiсля проголошення незалежностi, у зв’зку з необхiднiстю докорiнно змiнити викладання iсторiї й географiї в усiх закладах освiти, виникла потреба розробки нового шкiльного iсторичного атласу з позицiї української державностi. Як відомо, iсторична свiдомость громадян різних регіонів України та етнополітична ситуація мають значні відмінності. Тому в середнiх школах та у вищих навчальних закладах треба забезпечити такий підхід при викладанні історії, який сприяв би консолідації молодого покоління, пробудженню серед нього почуття гiдностi й гордостi за свою Батькiвщину. Для цього воно має оволодіти широкими й достовірними знаннями минулого своєї землі, а не спрощеними історичними схемами.

Оскiльки першою ознакою будь-якої держави є її територiя, надзвичайно важливо мати конкретні уявлення про те, яким чином вона складалася, набуваючи геополiтичного значення окремої країни. Це завдання виконують національні історичні атласи, які мають усі цивілізовані народи. У нас певна узагальнююча картографічна робота провадилась у зв’язку з виданням УРЕ, Iсторичної енциклопедiї та “Історії міст і сіл Української РСР”, на початку 70-х років почали видаватись “Українські історико-географічні збірники”, велась підготовка та обговорення проекту першого атласу “Історії українського народу і Української РСР”, але він так і не був здійснений.

У такий територiальний алгоритм можна вкласти лише окремi перiоди з нашої iсторiї нинiшнього тисячолiття – формування Київської держави з IХ до ХIII столiття, становлення Гетьманщини як козацької державностi та державотворчий процес ХХ столiття вiд виникнення 1917 року Української Народної Республiки через утворення УРСР та її поступовий зріст i до сьогоднішньої незалежної України.

В цiлому ж характерним для України є чергування перiодiв пiднесення i занепаду з частотою приблизно в 3 – 5 столiть протягом двох з половиною тисячоліть. Важливо також зрозумiти, яким чином, перебуваючи в складi рiзних держав, частини України тягнулися одна до одної, зберiгаючи потенцiйний запас енергiї об’єднання. Якраз тi геополiтичнi процеси, що протягом тисячолiть у сприятливий iсторичний момент раз у раз призводили до вiдродження тiєї самої країни пiд рiзними назвами, починаючи від Скiфiї та Сарматiї в античний час, Готсько-Антської держави в черняхiвську добу чи Руси-України та Козацької України в нашому тисячолітті.

Безумовно, такий підхід корисний для підкреслення ідеї закономірності процесу державотворення на Україні, але самими врізками, як бачимо, не охопити всю складність державно-територіальних змін, а тим паче уникнути столітніх і довших пропусків. Цілком очевидно, що прийшла пора відновити роботу над великим Національним історичним атласом України.

За цей час виникли нові інформаційні технології, зокрема, комп’ютерне картографування та можливість створення потужних текстових і графічних баз даних. Водночас система середньої та вищої освіти гостро потребує нових підручників з історії й географії, складених з позицій української державності, в тому числі й комп’ютеризованих. Тобто, об’єктивно склалися умови для організації давно задуманої роботи з використанням найновішої техніки, яка й розпочалася в Київському університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті кібернетики.

Аби визначити обсяг і структуру атласу в  комп’ютерному варіанті був детально проаналізований згаданий вище нездійснений проект історичного атласу з урахуванням різниці політичних завдань і можливостей нових технологічних засобів. На цьому етапі виявилися принципові відмінності планування роботи специфічно для екранного відображення.

Комп’ютерний варіант, на наш погляд, має принципово відрізнятись від друкованого і не бути простим набором історико-географічних карт. В основу кладеться не суб’єктивно підібраний список таких карт, а безпосередньо сам принцип територіально-хронологічної (просторово-часової) неперервності історичного процесу. Нема потреби наперед визначати кількість карт – вона виявиться об’єктивно такою, яка кількість змін кордонів чи адміністративних одиниць відбувалась реально, а на екрані ми побачимо ланцюг кадрів, тобто історико-географічний мультиплікат з відчуттям нерозривного історичного часу.

Автори проекту, на підставі сказаного, розробили основні принципи
побудови комп’ютерного атласу історії України для динамічного відображення на екрані монітору історичного процесу та використання діалогового режиму роботи з різноманітним довідковим та ілюстративним матеріалом:

Так, на середину XV століття, припустимо, на 1451 рік необхідно картографувати: кордони Золотої Орди (східні землі України – Дике поле – пізніші землі Слобожанщини і Донбасу), Кримського ханства (Нижнє Подніпров’я, Приазов’я, Степовий Крим), Генуезького консулатства (Прибережна смуга Криму), князівства Феодоро (західна гірська частина Криму), Молдавського князівства (Придунайські степи Буджаку, Буковинське передгір’я), Угорщини (Підкарпатська Русь, або Закарпаття), Польщі (Галичина), Литви (Волинь, Поділля, Центральна Україна, Чернігово-Сіверські землі). Етнографічні межі розселення українського народу, а також степових народів Причорномор’я та гірських в Криму доповнять картину до потрібної ступені достовірності. Тільки такі вичерпні бази даних забезпечать повноту сприйняття конкретної історичної ситуації для наших сучасників.

По-друге, разом з державними територіями подаються відомі з писемних джерел або доведені археологічно місця перебування стародавніх і середньовічних народів, які ще не досягли ступеня класичної державності, але виявили себе історично, як організовані структури. Це стосується як степових народів з різними формами самоорганізації, так і землеробських, лісових чи гірських, без принизливого означення “племена”, фактично тотожного зверхньому античному терміну “варвари”.

Вже для часу персидсько-скіфської війни - походу Дарія на Скіфію дві з половиною тисячі років тому – в V ст. до н.е. при картографуванні Великої Скіфії необхідно показати місця розселення сусідніх народів, території яких, однак, вкладаються в нинішню територію України. На півдні це таври в гірській Тавриді, на заході – агатірси у верхів’ях Тіраса-Дністра, на півночі – Поліссі – неври, на Лівобережжі Дніпра – з різними варіантами локалізіції – будини, меланхлени та гелони.

В сарматський час мають бути зафіксовані місця перебування на різних етапах таких широко відомих народностей як роксолани (Приазов’я, Середнє Подніпров’я, Придунайські землі), сіраки (Подоння, Південне Поділля), алани (Кубань, Сіверський Донець, Крим), язиги (Північний Кавказ, Нижнє Подніпров’я, Нижня Тиса). Те саме стосується представників інших етнічних груп – карпів, бастарнів, костобоків, пізніше - вестготів (Волинь, Придністров’я та Подунав’я), остготів (Нижнє Подніпров’я, Приазов’я, Крим), готів-тетракситів (Кубань, Крим), антів (Середнє Подніпров’я, Причорномор’я, Нижнє Подунав’я), слов’ян (Волинь, Поділля, Верхнє Придністров’я, Подесення), болгар – утригурів та кутригурів (Кубань, Нижнє Подніпров’я, Нижнє Подунав’я), печенігів і половців-куманів (Дике поле, Нижнє і частково Середнє Подніпров’я, Атель-Куза –Подунав’я), караїмів (Гірський Крим, Галичина), ногайців (Нижнє Подніпров’я, Буджак, Кубань), гагаузів (Буджак) тощо.

По-третє, широко використовуються археологічні культури, носії яких штучно усунуті від історії на підставі своєї неписемності або страху приписати їх помилково тому чи іншому народу. Будь-яке засвідчене матеріально археологічними методами і науково досліджене культурне явище визнається повноцінним джерелом для включення його в загальноісторичний процес в Україні, а його носії рівнозначними з іншими творцями стародавньої історії України.

Такий підхід яскраво демонструє хід цивілізаційних процесів з півдня на північ, охоплюючи територію майже всієї України починаючи з античного часу, і забезпечує повноту сприйняття для будь-якої місцевості в межах нинішних наших кордонів.

Чи варто переконувати, наскільки це важливо для виховання у молодого покоління неспотвореної історичної свідомості, особистої і взаємної зацікавленості між юнаками й дівчатами, які виросли в Карпатах і Криму, на Дунаї і на Десні, на Волині і біля Азовського моря.

В майбутньому планується долучити до бази даних картографічні матеріали по всіх археологічних культурах доскіфського періоду аж до трипільської культури включно, як початку цивілізації в Європі, та розкрити процес розселення індоєвропейських народів з території України. Цей період починається кінця V тис. до н.е. і триває до VII ст. до н.е., отже, ще більш ніж три тисячі років додатково до трьох тисячоліть, охоплених першою стадією проекту. Аналіз такого великого відрізку часу значно глибше вписує передісторію України у загальносвітовий контекст, наближаючись до початків найраніших цивілізацій.

Ще глибші пласти археологічних культур заглиблять нас у теорію походження і становлення людини як такої, тобто до загальнолюдських проблем вже не етногенезу, а антропогенезу. Для шкільних програм такої деталізації не потрібно, крім невеликих ілюстрацій, але для ВУЗівської при вивченні первинних культур може бути дуже корисною. Для археологів-практиків такий археологічний моніторинг може стати за умови створення спеціалізованих баз даних незамінним робочим інструментом.

3. Динамiчне масштабування (вiкна, змiщення) – в залежності від режиму роботи передбачається можливість виділяти окрему територію у вікно для того, щоб можна було спостерігати за зміною її внутрішнього устрою, бо при визначеннi державних кордонiв часто до уваги бралися кордони адмiнiстративнi.

Отже, в пам’ять комп’ютера має бути закладена ціла бібліотека територіальних одиниць від першого порядку і вище до окреслених державними кордонами. Однак давати внутрiшнi кордони для всiх сусiднiх держав на всьому їх просторі вимагатиме надто великої роботи, тому цей подiл фiксується в тих частинах їх територій, якi колись перекривались з нинiшньою територiєю України.

Приклад. Руське воєводство в Польщi, здавна заселене українцями, подається з воєводськими кордонами, а решта територiї без них. Або Буджак окреслюється як вiлайєт в Османськiй iмперiї, поділений на Аккерманську, Кілійську, Бендерську, Ізмаїльську і Ренійську райї, але без показу iнших внутрiшних кордонiв на сусідній території належній до Туреччини. Те ж саме з Курською та Воронезькою губернiями на вiдмiну вiд решти європейської територiї Росiї.

Це дає можливiсть вибрану хронологiчно ситуацiю в Українi побачити на загальному геополiтичному просторi, дати мiжнародну оцiнку становища, наприклад, Гетьманської козацької держави за часу Дорошенка або ЗУНР пiсля розпаду Австро-Угорської монархiї, або Карпатської України на момент загарбання Чехiї і Моравії Германським рейхом i короткочасного існування Словацької держави в період Другої Світової війни.

Приклад. Польсько-український кордон встановлювався ще князем Воло-димиром (похiд на Червенськi гради). Галицько-Волинська князівство декілька століть було форпостом української державності на Заході. 1340 року почалося вторгнення короля Казимира III в Галичину. Далi продовжувалось її загарбання та експансiя Польщi вже на Поділля, потім шляхом укладення Кревської та Люблінської уній з Литвою на Волинь і Київщину і Чернігівщину – аж до перенесення схiдного кордону за Новгород-Сiверський. Пiсля цього з постанням козацької Гетьманської держави починається зворотний процес з трьома подiлами Польщi (останній в кінці XVIII ст.) і до подiй 1918–20 років з відновленням II Речі Посполитої та мiжвоєнним перiодом до 1939 року, коли Західна Україна була приєднана до УРСР. Лише в повоєнний час кордон цей з частковою змiною (Перемишль вiдiйшов до Польщi) став стабiльним та, очевидно, остаточно визначився з офiцiйним визнанням Польщею незалежностi України 1991 року, хоча за нею залишились ще українські землі Західної Волині і Лемківщини.

5. Вибір вiдповiдних хронологiчних рамок або точної дати – надає можливість побачити стан в державно-територіальному плані та адміністративний поділ на будь-який рік.

Щодо показу всіх цих матеріалів, можливі декілька варіантів.

Коли йдеться про власне державно-територіальні зміни протягом тривалого періоду, краще їх не пересипати допоміжним матеріалом. За необхідності можна зупинити мультиплікат стоп-кадром, увійти в режимі діалогу до відповідних “меню” бази даних і витягнути потрібний ілюстративний матеріал.

Можна також робити спеціальні демонстраційні ролики (лекції) – раз підібравши потрібні ілюстрації, цитати з документів тощо, зафіксувати послідовність їх показу, створивши, таким чином, авторський варіант викладу історії України.

В житті, мабуть, корисними будуть обидва варіанти. Коли викладається якась тема, завжди важливо дати її в історичній перспективі, чому будуть служити суцільні в хронологічному плані деморолики. Далі ж можна продемонструвати спеціально створений для даної теми ролик максимально насичений потрібним ілюстративним матеріалом. Така робота може бути пророблена попередньо, але може стати й дуже корисною в навчальних планах для виконання курсових робіт. Отже, учні та студенти вже у процесі навчання набиралися б досвіду для творчої роботи з комп’ютерами.

Подібні доопрацювання можливі також при уточненні контурів археологічних культур, по яких дані постійно наростають та переглядаються. За основу приймається трьохтомне академічне видання “Археологія Української РСР” (Київ,1971-1975), окремі томи 20-томного зібрання “Археологии СССР”, які стосуються території України, та деякі інші публікації. В перспективі для археологів бази даних можуть бути наповнені відповідно класифікованими даними, тобто на основі програмної оболонки історичного атласу може бути створений спеціалізований археологічний атлас як потужний інструмент обробки і узагальнення матеріалів польових досліджень.

Те саме стосується ілюстративних матеріалів. Зрозуміло, що базовий варіант матиме значимі в загальнодержавному та загальнонаціональному аспектах набори, які в різних регіонах України при наявності відповідної техніки можуть бути доповнені важливим місцевим матеріалом, що дуже важливо в процесі виховання патріотизму у молодого покоління.

Такі перспективні засоби значно відвищать рівень наочності навчання, сприятимуть активізації навчального процесу і новим науковим розробкам.

Крім основних принципів побудови комп’ютерного атласу історії України автори проекту розробили технологію наповнення баз даних, тобто, певну послідовність виконання роботи.

Наповнення картографiчної бази даних, власне кажучи, можна б було вести в будь-якому порядку в залежності лише від наявності та доступності відповідних джерел, оскільки передбачається створити цілу бібліотеку файлів. Але, як робочий постулат, слід починати не вiд давнини i до сьогоднi, а навпаки вiд нинiшнього стану з поступовим заглибленням в товщу столiть i тисячолiть, що вiдповiдає фактологiчному вивченню матерiалу, принципу максимальної достовiрностi картографiчної iнформацiї.

Хронологiчнi межi комп’ютерного картографування України – iсторичний час, вiдомостi про який спираються на писемнi джерела з ознаками державотворчого процесу визначається в два з половиною тисячолiття.

Таким чином, буде усунено iстотний недолiк всiх iснуючих атласiв i окремих збiрок карт - неповно або зовсiм не вiдображається динамiка державотворчих процесiв на пiвднi України в степовiй частинi Причорномор’я, придунайських, приазовських землях i особливо в Криму, звiдки поширювались на лiсостепову частину України потужнi впливи ранньої цивiлiзацiї. Якраз це конче необхiдно для формування цiлiсної iсторичної свiдомостi громадян України, де б вони не проживали, і якої б нацiональностi не були.

На сьогоднішний день в Київському університеті ім. Тараса Шевченка на кафедрі моделювання складних систем розроблена також універсальна оболонка, яка дає можливість обробляти в реальному режимі часу векторні карти України і сусідніх держав для вирішення зазначених задач. Значною мірою заповнена і продовжує заповнюватись база даних по хронології територій 31 держави, до складу яких входили землі України починаючи від Великої Скіфії і еллінських полісів-колоній.